- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

- Люблю читати одночасно декілька книг, тому зараз у мене із закладками стоять на полиці «Оргазм і Захід» Робера Мюшамбле, «Волинь» Уласа Самчука і спогади отамана Перших визвольних змагань Якова Гальчевського «Проти червоних окупантів». Перша важко йде через трохи складний чи то стиль написання чи то переклад, другою повільно насолоджуюся, бо Самчук описує місця, пов’язані із добрим шматком мого життя – Шумщину, Кременеччину, Острог, а третю читати складно психологічно через те, що в ній описуються події 1920-1921 років, боротьба з більшовиками, а зараз на сході триває АТО і фактично війна з Росією – надто багато схожого.

Десь на початку Євромайдану мені трапилась книга Джина Шарпа «Від диктатури до демократії» про те, як суспільство може протистояти диктатурі. Практично, це підручник про те, як за допомогою ненасильницького спротиву скинути диктатуру. Так-так, навіть з переліком методів ненасильницьких дій. До речі, майже всі ці методи українці застосовували під час Євромайдану з більшим чи меншим успіхом – від машин із синьо-жовтими стрічками і революційного графіті до захоплення державних установ і відмови у співпраці з владою.

Дуже сподобалось «Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі» американської журналістки Памели Дракермен. Книга не так про виховання, як про культурні відмінності між американцями і французами. Як я зрозуміла, українці у вихованні дітей дуже схожі на американців, ніж на французів. Це мене здивувало і навіть трохи засмутило – надто мені сподобався французький підхід у вихованні естетики їжі, манер та світобачення. Ех, бракує нам того, щоб з дитинства нас вчили їсти броколі, руколу і грейпфрути. Може, ми б усі тоді були більшими естетами J

Нещодавно перечитала Еріка Берна «Люди, що грають в ігри» та «Ігри, в які грають люди». Книги з психології, написані уже давненько, але не втратили своєї актуальності. Є про що подумати і що застосовувати на практиці.

- Як обираєте книжки для читання?

- Колись читала все підряд, але зараз обираю ті книги, які мені потрібні, аби щось навчитись, зрозуміти якесь явище, які хтось (авторитетний для мене) порадив або сподобався відгук чи рецензія. Тому останнім часом у мене з’являється все менше книг із художньої літератури, а все більше наукової та іншої літератури.

Читаю рецензії на літературних сайтах, аби бути в курсі, що відбувається в літературному житті і знати, на які книжки варто звернути увагу в книгарні. Хочеться встигати за усіма новинками сучасної української літератури, але не вистачає часу. Хоча, звичайно, Забужко, Прохасько, Жадан і Винничук – поза конкуренцією.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Що варто прочитати? Моє улюблене видавництво – це «Темпора», яка видає просто прекрасні книги з історії. Чого варта тільки «Одноденна держава»: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України! Це не занудний підручник, а дуже живі спогади англійського журналіста про події Карпатської України 1939 року. Трохи політики, філософії, а головне – багато історій із життя тогочасних українців. Ви будете вражені, як сильно змінилась Україна за якісь там 75 років.

Інша книга, яка зробить для вас ближчим Київ майже століття тому і події, які тоді відбувалися, - це «Рік 1918, Київ» - спогади Дмитра Донцова, який очолював Українську Телеграфну Агенцію і спілкувався з елітою того часу. Актуальна цитата з книги: «Не під знаком грушевщини і винниченківщини має піти нова революція на Україні, не під знаком кооперації з чужинцями або їх протекторами на Заході, а під знаком повного скасування чужинецького ярма: знищення сили Росії».

Ну, і щоб не все про історію (таки дається взнаки п’ять років навчання на спеціальності «історія»), то раджу почитати «П’ятикнижжя» Грицька Чубая про те, що «цей світ – вертеп». А тим, хто не любить лірики і думає, що вірші – це нецікаво, раджу почитати Юрка Позаяка. Він завжди такий актуальний і дотепний! Перечитую, щоб поліпшити настрій J